Українські фермери не можуть повною мірою задовольнити попит на грушу — ні на внутрішньому ринку, ні на зовнішньому. Хоча загальні площі під цією культурою ще залишаються чималими, лише поодинокі господарства здатні виростити продукцію, яка відповідала б стандартам якості.

Про це розповів Владислав Макаренко, співвласник господарства «Макосад». За його словами, складність агротехнічного догляду та кліматичні ризики стали основними причинами занепаду грушевого садівництва.

Особливо це помітно в Чернівецькій області, яка раніше славилася своїми грушевими садами. Ще десять-двадцять років тому майже кожен фермер мав хоча б частину площ, відведену під грушу. Сьогодні ці насадження практично зникли. Однією з причин стали сильні зими: суворі морози неодноразово призводили до повного вимерзання дерев.

Чому груша «зникає» з українських садів:

• Агротехнічна складність. Груша вимагає постійного захисту від шкідників і хвороб, особливо бактеріального опіку, парші та плодожерки.

• Кліматичні коливання. Навіть незначні морози під час цвітіння можуть повністю знищити врожай, а суворі зими — викорінити дерево.

• Високі інвестиції. Закладення грушевого саду потребує великих коштів, які окупаються лише через багато років, за умови стабільної погоди та ринку.

• Відсутність сучасних технологій. Багато садів залишаються застарілими, без сучасного сортооновлення, систем крапельного зрошення чи захисту від заморозків.

Незважаючи на наявність власного потенціалу, Україна щорічно змушена імпортувати значні обсяги груші, щоб покрити дефіцит на внутрішньому ринку. Основні постачальники — Польща, Туреччина, Нідерланди та Італія. Через це говорити про експорт власної груші поки не доводиться: більшість врожаю розходиться всередині країни.

Для того щоб грушеве виробництво знову стало перспективним, потрібна комплексна підтримка галузі:

• впровадження державних програм компенсації садивного матеріалу;

• пільгове кредитування для встановлення систем зрошення та захисту садів;

• доступ до сучасної агрономічної освіти та консультацій;

• залучення іноземного досвіду, зокрема із країн, де груша є основною експортною культурою.

Груша — культура з великим потенціалом для України, але її вирощування потребує значних зусиль, фінансової витривалості та технологічної підтримки. Без цього не варто чекати ні самозабезпечення, ні виходу на світовий ринок.