Після резонансних випадків із оформленням складських документів на фактично відсутнє зерно в аграрному середовищі знову активізувалися дискусії щодо посилення контролю за інфраструктурою зберігання. Однією з пропозицій стало повернення обов’язкової сертифікації для всіх зерносховищ, а також ідея здійснювати експорт лише через сертифіковані елеватори. Втім, така ініціатива викликає суттєві заперечення з боку частини ринку.
Фермер Єгор Скляров вважає, що подібні кроки можуть створити додаткові бар’єри для малих і середніх виробників. На його думку, це радше інструмент, який потенційно вигідний великим компаніям, адже дозволяє перекласти фінансове навантаження на фермерів. Він також наголошує, що в умовах прифронтових територій, де логістика і так залишається складною та нестабільною, впровадження обов’язкової сертифікації виглядає малореалістичним.
За його словами, фінансовий тягар нових вимог у будь-якому випадку нестимуть виробники, а сама сертифікація стане ще одним регуляторним обмеженням. Він підкреслює, що в зоні бойових дій або поруч із нею проведення таких процедур є сумнівним з практичної точки зору. Крім того, фермер ставить під сумнів ефективність ідеї в контексті боротьби з нелегальними операціями, зазначаючи, що навіть сертифіковані елеватори не можуть гарантувати відсутність приймання зерна сумнівного походження, якщо це вигідно з економічної точки зору, і в підсумку це лише зменшить прибутковість виробників.
Схожої позиції дотримуються й інші учасники ринку. Зокрема, Михайло Соколов та Оксана Просоленко звертають увагу на відсутність прямого зв’язку між сертифікацією якості за стандартами на кшталт HACCP або ISO та вирішенням проблеми тіньового походження зерна. Вони підкреслюють, що ці інструменти спрямовані насамперед на контроль безпечності та якості продукції, а не на відстеження її реального джерела.
За оцінками експертів, частка «сірого» експорту на зерновому ринку може коливатися в межах 10–35%, що свідчить про системний характер проблеми. Вона формується через низку чинників, серед яких:
- використання підроблених або недостовірних документів;
- маніпуляції з показниками врожайності;
- залучення так званих компаній-«метеликів»;
- проведення «безтоварних» операцій;
- зловживання механізмами відшкодування ПДВ.
Саме останній аспект часто стає причиною блокування податкових накладних, хоча наявність складських квитанцій у багатьох випадках допомагає підприємствам доводити реальність господарських операцій у судовому порядку.
У підсумку експерти сходяться на думці, що запровадження обов’язкової сертифікації зерносховищ навряд чи стане ефективним інструментом детінізації ринку. Проблема полягає в тому, що зерно сумнівного походження може фізично існувати, відповідати стандартам якості та навіть зберігатися на сертифікованих об’єктах, але супроводжуватися фальсифікованими документами. Це означає, що вирішення питання потребує більш комплексного підходу, зокрема вдосконалення системи обліку та контролю операцій, а не лише запровадження додаткових технічних вимог до інфраструктури.
