Упродовж перших трьох місяців 2026 року Україна суттєво збільшила обсяги закупівлі добрив за кордоном. Загальний імпорт сягнув майже 1,2 млн тонн, що перевищує показники аналогічного періоду попереднього року приблизно на 13%. Водночас навіть така позитивна динаміка не дозволила повністю збалансувати внутрішній попит.
Зростання поставок відбулося нерівномірно між різними видами продукції. Найбільше збільшення припало на азотні добрива, які фактично компенсували різке скорочення ввезення комплексних сумішей, зокрема NPK. Фахівці ринку відзначають, що ситуацію частково стабілізували додаткові обсяги карбаміду з Нігерії та сульфатних добрив із Китаю. При цьому очікування учасників ринку за короткий час суттєво змінилися: якщо наприкінці минулого року говорили про можливий надлишок і посилення конкуренції, то вже на початку весни стало очевидно, що пропозиція не встигає за попитом, а ціни різко пішли вгору, майже подвоївшись.
У структурі імпорту найбільшу частку займають азотні добрива — близько 693 тисяч тонн. Значно меншими є обсяги калійних (27 тисяч тонн) і фосфорних (12 тисяч тонн) продуктів. Серед комплексних добрив найбільше було ввезено NPK — 204 тисячі тонн, далі йдуть NP — 168 тисяч тонн і PK — 13 тисяч тонн. Така структура свідчить про дисбаланс у забезпеченні поживними елементами, що може впливати на ефективність живлення культур.
Експертне середовище сходиться на тому, що станом на початок квітня ринок уже відчував істотну нестачу окремих позицій. За їхніми оцінками, дефіцит комплексних добрив типу NPK становив щонайменше 100 тисяч тонн, а фосфоровмісних — у межах 70–80 тисяч тонн. Додатковим фактором напруженості стали обмеження на експорт фосфорних добрив із Китаю, а також ускладнення логістичних ланцюгів, пов’язані з геополітичними подіями, зокрема конфліктом за участю Ірану.
У результаті, попри формальне зростання імпорту, український ринок добрив залишається вразливим до зовнішніх чинників. Аграрії змушені працювати в умовах обмеженої пропозиції та високої цінової волатильності, що ускладнює планування посівної кампанії та підвищує виробничі ризики. Очікується, що протягом року проблема нестачі може не лише зберігатися, а й посилюватися, перетворюючись на один із ключових викликів для агросектору.
