Румунський ринок сої цього сезону демонструє рекордну активність: країна імпортує найбільші за всю історію обсяги цієї культури, і основна частина постачань надходить саме з України. За словами аналітика ринків зернових, олійних та бобових культур компанії «УкрАгроКонсалт» Олени Гесової, з вересня по липень до Румунії ввезено близько 270 тисяч тонн сої — і це вже абсолютний максимум для держави.
«З початку війни Україна стала найбільшим постачальником цього товару до Румунії. Зазвичай Румунія цілком достатньо виробляє власних рослинних олій (соняшникової та ріпакової). Однак після кількох років літньої посухи місцеві переробники зіткнулися з деякими проблемами з походженням місцевого соняшникового насіння, зокрема через високі ціни. Таким чином, імпорт сої та сирої соняшникової олії українського походження має тенденцію до зростання», — пояснює Олена Гесова.
Зниження площ під посівами соняшнику в Румунії підтверджується офіційною статистикою. Водночас завдяки кращій врожайності, ніж торік, загальний обсяг виробництва дещо зріс. За оцінкою «УкрАгроКонсалту», експорт румунського соняшнику у 2024/25 маркетинговому році залишиться на рівні минулого сезону.
У румунських портах фіксують стабільно високі темпи відвантажень соняшнику, при цьому основним напрямом експорту залишається Туреччина. Паралельно румунські переробники стикаються з тиском на прибутковість через коливання світових цін на олійні культури.
«Протягом сезону місцеві румунські переробники та традиційні імпортери румунського соняшнику з ЄС можуть відчути значний ціновий дискомфорт у цьому сегменті з нижчою маржею переробки, якщо ціна на соняшникову олію не зросте більш суттєво», — резюмує експерт.
Підвищення імпорту сої з України до Румунії є частиною ширшої тенденції посилення ролі українського агросектору на ринках ЄС. Після початку повномасштабного вторгнення Україна стала ключовим постачальником не лише сої, а й кукурудзи, пшениці та олійних культур до країн Східної Європи. Це дало змогу румунським підприємствам стабілізувати роботу своїх переробних заводів, тоді як українські фермери отримали нові експортні можливості через дунайські порти та наземні логістичні маршрути.
