Українські агровиробники дедалі частіше переглядають стратегію управління земельними активами, скорочуючи площі у власності. Така тенденція формується під впливом економічної нестабільності та воєнних ризиків, які змушують бізнес обережніше підходити до довгострокових інвестицій.
За інформацією Державного земельного кадастру, кількість юридичних осіб, що володіють масивами понад 100 га, зменшилася з 283 у період відкриття ринку землі у 2024 році до 192 станом на сьогодні. Це свідчить про поступову зміну структури власності в агросекторі.
Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль у коментарі для Mind зазначив, що нинішня економічна логіка визначається війною. На його переконання, зменшення концентрації земель у власності не є проявом слабкості або завершенням трансформаційних процесів у галузі. Йдеться про адаптацію до воєнної невизначеності, обмеженого доступу до фінансування та підвищених регіональних ризиків.
Схожої думки дотримується координатор земельного комітету Українського клубу аграрного бізнесу Ігор Лісецький. Він вважає, що вагомим чинником змін стала переорієнтація компаній на інтенсивні технології виробництва. За його оцінкою, результативність сучасного агробізнесу дедалі більше залежить не від масштабу земельного банку, а від ефективності управлінських рішень та впровадження цифрових інструментів.
Експерт наголошує, що розвиток цифровізації та AgTech-рішень дав змогу менеджменту точніше оцінювати структуру активів. Завдяки цьому компанії ідентифікують ділянки з низькою врожайністю або складним юридичним статусом і приймають рішення про їх відчуження. Таким чином продаж частини земель стає інструментом оптимізації, а не вимушеним кроком.
Вивільнені ресурси бізнес спрямовує на модернізацію виробництва, впровадження інновацій та зниження боргового навантаження. В умовах воєнної економіки розширення земельного банку у власності означає довгострокове вилучення значних фінансових ресурсів з обігу. За високої волатильності ринків і постійних ризиків компанії дедалі частіше обирають моделі, що забезпечують ліквідність.
У результаті формується новий підхід — перевага оренди над купівлею. Замість фіксації капіталу в активах із тривалим строком окупності аграрії інвестують у право користування землею. Така модель дозволяє швидше реагувати на виклики, пов’язані з війною, зокрема руйнування інфраструктури, потребу в розмінуванні територій і складнощі з логістикою, а також підтримувати фінансову гнучкість у періоди невизначеності.
