Питання доступу іноземців до українського ринку землі знову опинилося в центрі дискусій на тлі євроінтеграційного курсу країни. На цьому тлі з’являються нові об’єднання, які намагаються представляти інтереси фермерів з іноземним капіталом та впливати на формування правил гри в агросекторі.
У березні було оголошено про створення Міжнародної асоціації фермерів України — платформи, що об’єднує аграріїв, пов’язаних із європейськими країнами. Очолив її Мішель Терещенко. На старті до організації долучилися 63 учасники, а згодом їхня кількість зросла до 75. Загальна площа земель, які обробляють члени асоціації, оцінюється приблизно у 300 тис. га.
Основним завданням нового об’єднання називають координацію дій фермерів, обмін практичним досвідом ведення господарства та спільний захист від типових ризиків, з якими вони стикаються в Україні. За словами Терещенка, значна частина учасників мала справу з конфліктами навколо активів, проявами рейдерства та корупційним тиском, через що виникла потреба діяти колективно. Він пояснив, що раніше кожен фермер намагався самостійно вирішувати подібні ситуації, однак об’єднання дозволить ефективніше реагувати, зокрема через публічне висвітлення проблем у медіа та соціальних мережах.
Окрему увагу в асоціації приділяють земельному питанню. Терещенко звернув увагу на те, що іноземні аграрії фактично обмежені у можливості викупу ділянок, які вони обробляють. Якщо власник паю вирішує продати землю, фермер не має переважного права її придбати, що створює ризики фрагментації полів або конфліктів із новими орендарями. Також він підкреслив, що відсутність права власності унеможливлює повноцінне планування бізнесу, передачу активів у спадок чи використання землі як застави.
Додаткові побоювання в учасників асоціації викликають законодавчі ініціативи, зокрема законопроєкт №14390, який передбачає обмеження для осіб із подвійним громадянством щодо купівлі землі. На їхню думку, такі кроки можуть ще більше ускладнити умови для іноземних інвесторів у сільському господарстві.
Водночас у публічній позиції Терещенка простежується акцент на євроінтеграції як ключовому аргументі на користь відкриття ринку. Він вважає, що гармонізація українського законодавства з європейськими нормами передбачає надання громадянам ЄС доступу до купівлі землі. При цьому, за його словами, йдеться не про привілеї, а про логічний етап зближення з Європейським Союзом, причому відкриття ринку пропонується обмежити саме європейськими країнами.
Фактично Терещенко зводить цю ідею до необхідності синхронізації правил із ЄС, підкреслюючи, що доступ до українських земель для європейців має розглядатися як складова інтеграційного процесу. Водночас у його аргументації не акцентується увага на потенційних ризиках і суперечностях такого кроку, які активно обговорюються в українському суспільстві, зокрема щодо впливу на малих фермерів, конкуренцію за ресурси та довгострокову структуру аграрного ринку.
Загалом тема відкриття ринку землі для іноземців залишається складною та багатовимірною. З одного боку, вона пов’язана з інвестиціями, доступом до фінансування та інтеграцією до європейського економічного простору. З іншого — викликає дискусії щодо захисту національних інтересів, рівності умов для українських аграріїв і контролю над стратегічним ресурсом.
