Аграрії Херсонської області змушені переглядати структуру посівів через безпекові ризики та зміну умов господарювання. Попри те, що основою виробництва залишаються традиційні культури — пшениця, ячмінь, ріпак, соняшник і горох — дедалі більше господарств починають експериментувати з альтернативними напрямами.
На рішення фермерів суттєво впливає розташування регіону поблизу зони бойових дій. Як зазначає очільник обласної асоціації фермерів Віктор Гордієнко, аграрії вимушено адаптуються до нових реалій, змінюючи підходи до вирощування культур і зменшуючи ризики втрат.
Одним із помітних трендів стало зростання інтересу до овочівництва. Цьому сприяє державна підтримка, яка передбачає компенсацію значної частини витрат на зрошення — до 80%. Хоча масштаби виробництва ще не досягли рівня, який був до руйнування Каховської гідроелектростанції, фермери поступово відновлюють поливні площі. Для цього використовують воду з річки Інгулець, встановлюють насосні системи та розширюють посіви баштанних культур.
Зокрема, у поточному сезоні під баштанні планують відвести близько двох тисяч гектарів, і переважна частина цих площ — приблизно півтори тисячі гектарів — призначена для вирощування кавунів. Це свідчить про поступове відновлення спеціалізації регіону, який традиційно асоціюється з баштанництвом.
Водночас у прифронтових районах фермери дедалі частіше обирають культури, менш чутливі до пожеж. Через атаки безпілотників у попередні сезони аграрії втрачали значні площі посівів, адже зернові, зокрема пшениця, легко загоряються. З огляду на це перевагу віддають ріпаку та соняшнику, які мають вищу стійкість до займання.
Гордієнко пояснив, що на полях, розташованих ближче до лінії бойових дій, господарства свідомо відмовляються від пшениці на користь більш безпечних культур. Він також навів приклад із власного досвіду, коли через атаку дрона за короткий час було втрачено сотні гектарів посівів пшениці, що продемонструвало вразливість цієї культури в умовах війни.
Загалом аграрний сектор Херсонщини продовжує пристосовуватися до нових викликів, поєднуючи традиційні підходи з вимушеними змінами у структурі виробництва. Це дозволяє господарствам зберігати діяльність навіть у складних умовах та поступово відновлювати потенціал регіону.
