Уряди 56 країн світу у 2025 році спрямували на підтримку сільського господарства рекордні $950 млрд. Порівняно з 2023 роком фінансування збільшилося на $121 млрд, або 15%. Однак зростання бюджетних витрат не супроводжується відповідним посиленням довгострокового розвитку галузі.
Про це свідчать результати дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
За підрахунками організації, протягом 2023–2025 років середньорічний обсяг державної підтримки аграрного виробництва становив $885 млрд. У розрахунках враховували не лише безпосередні виплати сільгоспвиробникам, а й державні механізми регулювання цін на внутрішніх ринках.
Збільшилося і співвідношення державної допомоги до загальної вартості сільськогосподарської продукції. Якщо у 2023 році цей показник дорівнював 17,6%, то у 2025-му він піднявся до 19,1%.
Структура державної допомоги створює ризики для конкуренції
Попри значні обсяги фінансування, ОЕСР звертає увагу на те, як саме розподіляються бюджетні кошти. Значна частина підтримки припадає на механізми, здатні впливати на ринкову конкуренцію, обсяги виробництва та міжнародну торгівлю.
До таких інструментів належать державне втручання у формування внутрішніх цін, компенсація витрат на виробничі ресурси, а також субсидії, розмір яких визначається залежно від кількості виробленої продукції.
Водночас фінансування переважно спрямовується на розв'язання нагальних проблем аграріїв. Допомога дає змогу долати поточні труднощі, проте коштів на підготовку до майбутніх викликів і підвищення стійкості господарств виділяють значно менше.
Темпи інвестування в майбутнє сільського господарства падають
Окрему проблему становить недостатнє фінансування напрямів, які забезпечують довгострокову конкурентоспроможність аграрного виробництва. У середньому країни витрачають на такі цілі близько $118 млрд щороку.
Ці кошти використовують для розвитку сільськогосподарської інфраструктури, проведення наукових досліджень та впровадження технологічних нововведень. Саме ці напрями формують основу для підвищення ефективності виробництва та адаптації аграрного сектору до нових умов.
Проте в загальній вартості сільськогосподарського виробництва частка таких інвестицій поступово зменшується. На початку 2000-х років, у 2000–2002 роках, вона становила 4,6%, тоді як у 2023–2025 роках скоротилася до 2,4%.
Нестача вкладень у розвиток галузі позначається і на динаміці продуктивності. За даними ОЕСР, у 1991–2000 роках сукупна факторна продуктивність сільського господарства щороку зростала в середньому на 1,8%. У період 2014–2023 років темпи приросту знизилися до 0,8%.
Таким чином, збільшення обсягів державної допомоги саме по собі не гарантує прискорення розвитку аграрного виробництва. Важливе значення має не лише кількість виділених коштів, а й напрями їх використання.
ОЕСР пропонує переорієнтувати аграрну політику
Для покращення ситуації урядам рекомендують змінити підходи до розподілу бюджетної підтримки. Зокрема, замість надмірної залежності від короткострокових антикризових виплат варто збільшувати фінансування наукової діяльності, технологічного оновлення та інфраструктурних проєктів.
Ще одним пріоритетом має стати вдосконалення систем управління ризиками. Це дозволить агровиробникам краще підготуватися до можливих криз і зменшити негативні наслідки непередбачуваних обставин.
Крім того, ОЕСР наголошує на необхідності регулярного аналізу державних програм. Оцінювання їхньої результативності допоможе визначати, які механізми підтримки справді сприяють розвитку галузі, а які потребують перегляду.
У підсумку організація виступає за перехід від переважно екстреної фінансової допомоги до системної підтримки аграрного виробництва. Така політика має сприяти зростанню продуктивності, підвищенню стійкості сільського господарства та зменшенню залежності виробників від державних виплат у кризових ситуаціях.
