Європейський Союз дедалі активніше шукає шляхи зміцнення власної продовольчої безпеки, і одним із ключових напрямів стає забезпечення достатніх обсягів рослинного протеїну. Зростання попиту на білкові корми для тваринництва, а також нестабільність світових ринків змушують ЄС переглядати підходи до формування аграрної політики. У цьому контексті Україна поступово закріплюється як важливий партнер, насамперед у сегменті виробництва сої.
Під час обговорення у Європейському парламенті, присвяченого формуванню майбутньої протеїнової стратегії ЄС, окрему увагу приділили ролі України. До дискусії дистанційно долучився заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький, який окреслив позицію країни щодо розвитку співпраці.
Сьогодні європейський ринок стикається з істотним дефіцитом білкової сировини. За наявності потужного сектору тваринництва попит на корми стабільно перевищує пропозицію: власне виробництво сої в ЄС становить лише кілька мільйонів тонн, тоді як потреба в рази більша. Українські виробники, які щороку вирощують близько 6 млн тонн цієї культури, вже забезпечують значну частину імпорту. Таким чином, співпраця між сторонами давно вийшла за межі простої торгівлі й охоплює питання стандартів якості, сертифікації та переробки.
«Українська соя – це не просто великі обсяги. Це стратегічна присутність на європейському ринку: висока продуктивність, здатність працювати за новими екологічними правилами і відповідати жорстким стандартам ЄС. Наш аграрний сектор уже фактично інтегрований у європейську систему і водночас досить швидко змінює свою роль – від постачальника сировини до учасника ланцюгів доданої вартості. Йдеться не просто про експорт. Змінюється логіка виробництва: збільшуються обсяги переробки, процеси стають прозорішими, а якість – вищою», – наголосив Тарас Висоцький.
Окремо варто зазначити, що поступово змінюється структура самого виробництва. Значна частина української сої вже відповідає вимогам європейських стандартів, зокрема у сегменті продукції без ГМО. Це свідчить про трансформацію аграрного сектору: фермери впроваджують сучасні технології, оптимізують агропрактики та підлаштовуються під вимоги міжнародних ринків. Така тенденція є важливою, адже саме сегмент не-ГМО продукції користується підвищеним попитом серед європейських споживачів і дозволяє отримувати вищу додану вартість.
Додатковими перевагами України залишаються географічна близькість до ринку ЄС, що знижує витрати на логістику, а також значний потенціал для нарощування виробництва. У порівнянні з віддаленими постачальниками, українська продукція може швидше доставлятися споживачам, що є важливим фактором у сучасних умовах нестабільних ланцюгів постачання.
Водночас інтеграція до європейського ринку супроводжується і складнощами. Одним із головних викликів залишаються регуляторні вимоги ЄС. Зокрема, регламент EUDR передбачає необхідність підтвердження того, що продукція не пов’язана з вирубкою лісів. Це означає запровадження повної простежуваності – від кінцевого продукту до конкретної земельної ділянки, що вимагає цифрових рішень і додаткових витрат.
Схожа ситуація і з директивою RED III, яка встановлює критерії сталості для сировини, що використовується у виробництві біопалива. Вона передбачає обмеження для культур, які можуть впливати на зміну землекористування, і може поширитися на сою. Для виробників це означає збільшення кількості перевірок, необхідність документального супроводу та інвестиції у відповідність стандартам. Особливо відчутним це навантаження може стати для малих і середніх господарств.
У цих умовах Україна наполягає на більш активному залученні до процесу формування європейських рішень, щоб враховувати інтереси своїх виробників ще на етапі розробки нових правил.
«ЄС має діяти вже зараз і формувати чітку стратегію щодо рослинних протеїнів. Україна готова бути частиною цього процесу», – підсумував Тарас Висоцький.
У перспективі ключовими напрямами залишаються адаптація українських аграріїв до європейських вимог щодо використання засобів захисту рослин, а також узгодження підходів у межах реформування Спільної аграрної політики ЄС. Це питання набуває особливого значення з огляду на майбутнє відновлення аграрного сектору України, де інтеграція до європейського ринку може стати одним із головних драйверів розвитку.
