Після відновлення повноцінної роботи портів Великої Одеси дунайський напрямок поступово втрачає свою роль як основного логістичного маршруту для українського експорту та імпорту. Якщо у 2022 році саме дунайські порти стали критично важливою альтернативою через блокування Чорного моря, то зараз ситуація змінюється у зворотний бік.
У період пікового навантаження у 2023 році пропускна здатність портів на Дунаї досягала близько 35 млн тонн на рік, а обсяги перевалки зросли у кілька разів порівняно з довоєнними показниками. Це дозволило частково компенсувати втрати морської логістики та підтримати експорт аграрної продукції, металургії та інших вантажів.
Однак із запуском стабільної роботи чорноморських портів вантажні потоки почали повертатися до більш потужної інфраструктури Великої Одеси. Як наслідок, обсяги перевалки в дунайському регіоні демонструють стійке зниження: з 17,4 млн тонн у 2024 році до 8,9 млн тонн у 2025 році. За попередніми оцінками, у 2026 році показник може знизитися приблизно до 5 млн тонн.
Заступник міністра розвитку громад та територій Андрій Кашуба, коментуючи ситуацію, зазначив, що після відновлення роботи одеських портів дунайські гавані втратили частину свого стратегічного навантаження. Він підкреслив, що без додаткових рішень з боку держави регіон може зіткнутися з ризиками скорочення виробничої активності, простоєм інфраструктури та відтоком кваліфікованих працівників.
Дунайські порти — Рені, Ізмаїл та інші — відіграли ключову роль у період кризи, коли морська логістика була фактично заблокована. Саме вони стали альтернативним каналом для експорту зернових та імпорту критичних товарів, що дозволило зберегти частину зовнішньої торгівлі України в умовах війни.
Нині ж постає питання їхньої трансформації в умовах зміни логістичних потоків. Фахівці галузі відзначають, що зниження вантажообігу потребує адаптації моделі управління портами та переорієнтації на нові ніші, зокрема регіональну логістику та перевалку малотоннажних вантажів.
Серед можливих кроків, які розглядаються для стабілізації ситуації, називають запровадження єдиної системи управління дунайськими портами, а також створення фінансової моделі, що дозволятиме державним підприємствам реінвестувати частину прибутку у модернізацію інфраструктури. Окремо обговорюються тарифні стимули та логістичні преференції, включно зі зниженням вартості залізничних перевезень у напрямку портів Рені та Ізмаїл.
У ширшому контексті зміна вантажопотоків відображає перебудову всієї української логістичної системи, яка після 2022 року змушена була швидко адаптуватися до нових умов, а тепер поступово повертається до більш традиційних морських маршрутів.
