Події на глобальних ринках енергоносіїв і добрив дедалі сильніше відбиваються на економіці українського сільського господарства, і передусім — на сегменті дрібних виробників. Загострення ситуації на Близькому Сході спричинило підвищення цін на нафту, що автоматично позначилося на вартості пального, а разом із цим — і на витратах аграріїв під час польових робіт. Найбільш вразливими у такій ситуації виявляються господарства з невеликими площами, які не мають змоги формувати запаси ресурсів заздалегідь.
Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль у коментарі УНН наголосив, що різниця у підходах до закупівель між великими компаніями та малими господарствами є визначальною.
«Якщо велике підприємство ще може купувати дизель гуртом, зберігати його й частково нівелювати коливання, то мікро- та малі виробники часто працюють інакше. Вони купують пальне в роздріб, без значного запасу, і саме тому першими відчувають зростання цін на АЗС», — пояснив він.
Окрім пального, вагомим фактором зростання витрат залишаються мінеральні добрива, які традиційно займають значну частку у структурі собівартості рослинницької продукції. Зокрема, карбамід уже перевищив позначку 40 тис. грн за тонну, що створює додатковий фінансовий тиск на виробників.
«Для того, щоб купити 1 т карбаміду, треба продати по сьогоднішніх хороших цінах 4 т пшениці», — пояснив структуру розрахунків Павло Коваль.
У сучасних умовах витрати аграріїв формуються не лише за рахунок базових ресурсів. Суттєво дорожчають насіння, засоби захисту рослин, логістика та оплата праці. Значна частина цих складових залежить від імпорту, тому коливання валютного курсу, ускладнення міжнародних перевезень або подорожчання фрахту безпосередньо впливають на кінцеву собівартість продукції. У результаті навіть незначні зміни на глобальних ринках швидко трансформуються у додаткові витрати для українських фермерів.
Експерт також звернув увагу на нерівномірність впливу цих факторів на різні категорії виробників.
«На великі компанії ще діє «ефект масштабу»: закупівлі великими партіями, кращі цінові умови, більше можливостей для зберігання ресурсів, простіший доступ до банків і вища стійкість до короткострокових коливань. У малого фермера таких можливостей значно менше», — пояснив фахівець.
Важливою складовою проблеми є доступ до фінансування. У випадках, коли аграрії вже використали значну частину обігових коштів восени або змушені повторно проводити посівну через втрати озимих, виникає потреба у додатковому кредитуванні. Для малих господарств це часто стає критичним бар’єром.
«Уявіть собі малого фермера, якому треба двічі прокредитувати посівну кампанію. А він уже все, що було, заставив. Кредити від банків для нього можуть бути закритими до другого витка посівної», — зауважив директор УАК.
Особливо гостро ці виклики відчувають підприємства з невеликим земельним банком, які не мають достатнього фінансового резерву. У таких умовах навіть один несприятливий сезон, затримка з продажем урожаю чи різке підвищення вартості ресурсів можуть призвести до втрати прибутковості. Це підкреслює системну проблему нерівного доступу до ресурсів у аграрному секторі та посилює ризики для сталості розвитку малих фермерських господарств.
Ситуація також демонструє залежність українського агровиробництва від зовнішніх факторів, адже ціни на добрива і паливо значною мірою формуються на глобальному рівні. У таких умовах питання ефективного управління витратами, диверсифікації постачань і доступу до фінансових інструментів стає ключовим для збереження конкурентоспроможності, особливо для малих виробників.
