Українські виробники черешні мають унікальну можливість зайняти власну нішу на міжнародному ринку, зосереджуючись не на ранніх, а саме на пізніх сортах цієї культури. Таку позицію поділяє співвласник фермерського господарства «Макосад» з Чернівецької області Владислав Макаренко.
На його думку, змагатися з країнами, де сезон ранньої черешні стартує раніше й триває активніше, економічно недоцільно. У таких регіонах, як Іспанія, Італія, Греція, Туреччина чи Узбекистан, клімат дозволяє отримати якісний, солодкий та великий за розміром урожай вже на ранніх етапах сезону. Українські ж ранні сорти не встигають повноцінно визріти через коротший вегетаційний період, тому поступаються за товарними якостями.
Натомість значно вигіднішим для українських садівників виглядає виробництво пізніх сортів черешні. Саме в той момент, коли основні конкуренти вже завершують свій сезон, українські фермери ще можуть пропонувати свіжу продукцію, що дозволяє уникнути прямої цінової конкуренції. Таку модель активно застосовують і в інших країнах, наприклад, у Німеччині чи Польщі.
Особливу зацікавленість до української пізньої черешні виявляють імпортери з країн Близького Сходу. За словами фермера, у Дубаї попит на черешню не знижується протягом усього року. Коли припиняються поставки з країн південної півкулі, таких як Чилі чи ПАР, у березні на ринку з’являються іспанські й марокканські тепличні ягоди. Саме в цей часовий проміжок українські пізні сорти можуть стати актуальною альтернативою.
Підсумовуючи, фермер підкреслює, що саме зворотній підхід — відмова від гонитви за раннім урожаєм на користь пізнього — є для України перспективним напрямом. Такий стратегічний підхід дозволяє не лише уникати перенасичення ринку, а й формувати сталий експортний канал до регіонів, де високоякісна ягода затребувана у період дефіциту.
Таким чином, пізня українська черешня має всі шанси стати експортним брендом, якщо галузь зосередиться на правильному сегменті виробництва й логістиці до ключових ринків споживання.
