Якість води в Україні давно викликає занепокоєння екологів і фахівців, особливо в контексті активного розвитку промисловості та сільського господарства. Ці два сектори часто стають джерелами масштабного забруднення, яке в деяких регіонах досягає критичного рівня. Особливо гостро ця проблема проявляється у великих промислових центрах.
Одними з найбільш проблемних у сенсі забруднення вод є території, розташовані поблизу Дніпра та в районі Приазов’я. Саме тут сконцентровано значну частину потужностей важкої промисловості, що й зумовлює високий рівень забрудненості водних ресурсів. Еколог Леонід Бицюра, який є членом Ради Української водної асоціації та очолює кафедру екології й охорони здоров’я в Західноукраїнському національному університеті, наголосив, що екологічна ситуація в регіонах із меншою індустріалізацією, таких як Львівщина, загалом є стабільнішою.
Утім, забруднення води не обмежується лише важкою промисловістю. Сільське господарство також має значний негативний вплив. Зокрема, аграрії часто використовують пестициди, які мають хімічну основу та різний період розпаду. Через ґрунт ці речовини потрапляють у водойми, забруднюючи не лише поверхневі води, а й підземні джерела. Крім того, значний внесок у забруднення вод роблять свинокомплекси та птахофабрики.
Фахівець зазначає, що добрива, які не засвоюються рослинами, змиваються до водойм, особливо якщо фермери ігнорують встановлені санітарні зони біля річок та ставків. А тим часом законодавчі ініціативи, які мали б запровадити ефективний контроль за якістю ґрунтів і запобігти таким витокам, блокуються на рівні профільного комітету Верховної Ради.
Варто зауважити, що промислове забруднення найбільше вражає регіони центральної частини країни: Дніпропетровську, Запорізьку, Вінницьку, Черкаську, Кіровоградську та Житомирську області. Водночас в областях на заході України, як-от Івано-Франківська, Тернопільська чи Хмельницька, переважають точкові осередки забруднення, пов’язані з побутовою діяльністю та аграрним сектором.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що невеликі водоканали та сільські громади часто не мають відповідних очисних споруд. У таких місцевостях забруднення може бути менш поширеним, але його концентрація – значно вища. Саме тому думка про те, що переїзд із міста в село гарантує чистішу воду, не завжди відповідає дійсності. Леонід Бицюра підкреслює, що якість води треба оцінювати за фізико-хімічними показниками, такими як вміст натрію, кальцію, заліза, а також за лужністю – і ці параметри можуть істотно варіюватися навіть у межах одного району.
Ще однією небезпекою є вода з приватних колодязів, яку багато хто вважає безпечною. Проте навіть зовнішній вигляд часто свідчить про протилежне – вода може бути каламутною або навіть мати піну. Експерт зауважує, що така рідина часто виявляється непридатною для вживання. Причиною можуть бути або хімікати, змиті з полів, або каналізаційні стоки від ферм.
Оцінити реальний стан води лише за виглядом – неможливо. Для цього необхідні лабораторні дослідження. Крім того, звична порада – кип’ятити воду – не завжди є панацеєю. Деякі шкідливі домішки та мікроелементи не усуваються термічною обробкою, тому така практика не гарантує безпеку споживання.
Таким чином, якість води в Україні визначається багатьма чинниками – від географії та індустріального навантаження до культури землекористування. Усі ці аспекти потребують системного контролю та оновлення нормативної бази, аби в майбутньому українці могли мати доступ до справді чистої питної води.
