Українське садівництво переживає складні часи, і основні труднощі — не лише у зменшенні площ під садами чи кліматичних викликах, а й у дефіциті робочої сили. Ще до початку повномасштабної війни темпи закладки нових садів були невисокими, а зараз — мінімальні. Це неминуче позначається на внутрішньому ринку фруктів: їхня вартість зростає щороку, адже пропозиція скорочується, а попит залишається стабільним.
Професорка Одеського державного аграрного університету Ірина Іщенко наголошує, що плодово-ягідні культури є довгостроковими інвестиціями, і господарю, який їх вирощує, доводиться витримати кілька сезонів без прибутку, перш ніж насадження почнуть давати повну врожайність. Вона зауважила, що рентабельність таких культур може бути дуже високою — іноді перевищує 100%, але лише за умови сприятливої погоди та наявності сучасних агротехнологій, які дозволяють зменшити ризики.
Професорка також пояснила, що інвестиції у сучасні інтенсивні сади або тепличне вирощування — значні. Вартість одного гектара насаджень у закритому ґрунті стартує від $20 тисяч, і це без гарантії збуту продукції. Водночас саме теплиці дають змогу ефективніше боротися з шкідниками й хворобами, регулювати мікроклімат, світло і, як наслідок, підвищити якість врожаю. За її словами, у таких умовах використання засобів захисту зменшується, а контроль за усіма агрономічними процесами значно покращується.
Через економічну невизначеність багато господарств обмежуються мінімальними оновленнями: висаджують саджанці без опор і захисних сіток, використовують крапельне зрошення, але не впроваджують повну автоматизацію. Професорка зазначила, що за останні роки виноградники також майже не оновлювались, і навела приклад: протягом воєнного періоду нових насаджень винограду в Україні було лише близько шести гектарів.
Основну перспективу мають ті виробники, які змогли адаптуватися до змін і вийшли на зовнішні ринки. Саме вони оновлюють сорти, модернізують виробництво та мають можливість зберігати й переробляти продукцію. За словами Ірини Іщенко, в останні роки українські виробники переорієнтувалися на експорт заморожених ягід і фруктів до країн Європи та Азії. Наприклад, дедалі частіше червоні сорти яблук замінюють на зелені, а замість традиційних персиків вирощують нектарини — відповідно до уподобань закордонного споживача.
Фахівчиня підкреслила, що гнучкість та готовність до змін — це головне, що дозволяє садівникам залишатися на ринку. Адже попит змінюється щороку, і ті, хто може його спрогнозувати й задовольнити, мають шанс не просто вижити, а й розвиватися навіть у складних умовах.
Попри війну, фруктово-ягідний сектор не здається. Деякі господарства оновлюють насадження, інші нарощують експорт або надають консультації й підтримку менш досвідченим колегам. Проте повернення до довоєнних масштабів потребує стабільного інвестування, розвитку ринку праці та державної підтримки. Без цього садівництво ризикує залишитися лише у спогадах про колишню славу України як садової держави.
