Вихід українського пшеничного борошна на ринок Китаю, попри формальне відкриття цього напрямку, не відбудеться найближчим часом. У галузі наголошують, що сам факт підписання міждержавних документів ще не означає швидкого початку реальних поставок, адже для цього потрібно виконати низку складних вимог і підготувати бізнес-процеси.
Директор спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський пояснює, що укладений протокол між Держпродспоживслужбою та Генеральною митною адміністрацією КНР формує лише базу для співпраці. Документ визначає правила гри, але не запускає автоматично експортні потоки, тому очікувати швидких контрактів наразі передчасно.
«Підписання цього Протоколу є важливим кроком для розширення доступу української продукції на ринок Китаю. Документ визначає чіткі та прозорі вимоги до виробництва, контролю та експорту, що формує передбачувані умови для роботи українських виробників. Це відкриває нові можливості для нарощування експорту продукції з доданою вартістю, зокрема пшеничного борошна. Водночас це і важливий крок для диверсифікації ринків збуту та зміцнення позицій України на глобальних ринках», — зазначив експерт.
Однією з ключових умов, які висуває китайська сторона, є забезпечення повної простежуваності продукції. Це означає, що кожна партія борошна повинна мати підтверджене походження, аж до конкретної сировини — пшениці. Впровадження таких систем контролю потребує часу, інвестицій і чіткої координації між виробниками, елеваторами та переробниками. У практиці міжнародної торгівлі продовольством подібні вимоги є стандартом для виходу на преміальні та високорегульовані ринки.
Важливу роль відіграє і економічна складова експорту. Українські постачальники вже раніше стикалися з високими митними ставками та податковим навантаженням при роботі з Китаєм. До цього додаються витрати на транспортування, які залишаються значними через подорожчання морської логістики. Також на ситуацію впливають ризики, пов’язані з функціонуванням портової інфраструктури, що є критично важливою для великих експортних партій.
Окремо варто враховувати специфіку самого ринку КНР. Китай є одним із найбільших імпортерів продовольства у світі, однак водночас висуває жорсткі вимоги до якості, безпечності та стабільності поставок. Для українських компаній це означає необхідність працювати з великими обсягами, забезпечувати безперервність логістичних ланцюгів і відповідати очікуванням великих імпортерів.
За оцінкою Родіона Рибчинського, на даному етапі Китай доцільніше розглядати як довгостроковий стратегічний напрям, а не як швидке джерело зростання експорту. Водночас сам факт підписання протоколу є важливим сигналом: українська система контролю якості та безпечності харчових продуктів отримала визнання на одному з найскладніших ринків світу. Це може стати основою для подальшого розширення присутності української продукції з доданою вартістю на глобальному рівні.
