Українському аграрному сектору може знадобитися масштабна структурна перебудова, якщо повноцінне морське сполучення для експорту продукції не вдасться відновити. Наявні альтернативні маршрути не здатні забезпечити вивезення всіх необхідних обсягів сільськогосподарської продукції. За оцінками Міністерства аграрної політики та продовольства, їхньої пропускної спроможності вистачає приблизно на 45–50% потреб українського агроекспорту.
Проблема полягає не лише в обмеженій кількості доступних шляхів транспортування. Українське сільське господарство протягом багатьох років формувалося з орієнтацією на зовнішні ринки, а його виробничі потужності розвивалися відповідно до можливостей морських перевезень. Портова інфраструктура, експортні термінали та логістичні ланцюги створювалися десятиліттями. Тому швидко замінити морський напрямок іншими способами доставки без суттєвих економічних наслідків практично неможливо.
Про залежність аграрного експорту від морських перевезень розповів міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький під час дискусії на майданчику «Нова країна». Він навів показники, які демонструють масштаб цієї залежності: у 2021 році морським транспортом відправляли 94% українського аграрного експорту. Навіть у червні 2026 року, попри зміну логістичних умов, морський напрямок забезпечував близько 80% перевезень усієї аграрної продукції. Для зернових, олійних культур та продуктів їхньої переробки частка становила приблизно 90%.
Натомість сухопутні та інші альтернативні шляхи мають обмежені можливості. За інформацією міністра, протягом останніх місяців їхня загальна пропускна спроможність залишалася на рівні приблизно половини необхідних обсягів. Зокрема, за 28 днів жовтня вдалося забезпечити близько 47% потреби в експортній логістиці.
Тарас Висоцький вважає, що за нинішньої інфраструктури показник у 50% фактично є граничним. За відсутності додаткових надзвичайних обставин реальні можливості альтернативних маршрутів перебуватимуть у межах 45–50%. Це означає, що агровиробники не можуть розраховувати на повноцінне відновлення експортних обсягів лише завдяки переорієнтації на сухопутні перевезення.
Окремою проблемою залишається вартість доставки. Особливо складна ситуація для господарств, розташованих у східних регіонах України. Щоб доправити продукцію до європейських портів, їм доводиться долати понад тисячу кілометрів. Такі відстані збільшують транспортні витрати, знижують прибутковість виробництва та ускладнюють конкуренцію української продукції на міжнародних ринках.
Високі логістичні витрати впливають не тільки на безпосередню вартість експорту. Вони також можуть позначатися на рішеннях аграріїв щодо майбутніх посівів, вибору культур і доцільності розширення виробництва. Адже економічна ефективність господарства залежить не лише від урожайності, а й від можливості доставити вирощену продукцію покупцеві за прийнятною ціною.
Попри логістичні труднощі, українські аграрії продовжують виконувати виробничі плани. За оцінкою міністра, осіння посівна кампанія відбулася на площах, близьких до запланованих. Однак попереду ще складніший етап — весняна посівна. Вона передбачає обробіток значно більших площ і потребує відповідно більших фінансових ресурсів. Тому збереження доступу до експортних ринків залишається важливою умовою фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств.
Якщо обмеження морської логістики матимуть тривалий характер, агросектору доведеться адаптувати не тільки транспортну систему, а й саму структуру виробництва. За словами Тараса Висоцького, у такому разі частина господарств може зосереджуватися ближче до західного кордону, де доступ до європейських логістичних маршрутів простіший. Для інших виробників знадобиться пошук альтернативних економічних моделей, зокрема зміна спеціалізації та перехід до вирощування інших видів продукції.
Такі перетворення не можна розглядати як короткострокову реакцію на тимчасові труднощі. Йдеться про можливу зміну виробничої географії країни, напрямків інвестування та співвідношення між окремими сегментами сільського господарства. Відповідно, наслідки можуть відчуватися протягом багатьох років.
Масштаб завдань стає зрозумілішим, якщо врахувати результати, яких Україна досягла до повномасштабних логістичних обмежень. У 2021 році вітчизняний аграрний експорт сягнув історичного максимуму — приблизно 28 млрд доларів. Досягнення такого показника стало результатом тривалого розвитку виробничої бази, експортної інфраструктури та логістичних можливостей. Формування цієї системи тривало близько 20 років.
Саме тому, як наголошує Тарас Висоцький, майбутнє українського агросектору необхідно планувати на перспективу щонайменше десяти років. При цьому рішення мають охоплювати не лише транспортну інфраструктуру, а й розвиток переробки, розміщення виробництва та зміну товарної структури експорту.
Розвиток альтернативних маршрутів залишається необхідним завданням, однак він не здатний повністю компенсувати можливості морського сполучення. Міністр підкреслив, що без відновлення повноцінної морської логістики повернутися до попередньої моделі роботи аграрного сектору не вдасться. Водночас Україні потрібно вже зараз визначати, яким має бути її сільське господарство через 10–20 років, якщо логістичні умови не дозволять відновити колишні обсяги морського експорту.
