Відсутність повноцінного зрошення на півдні України вже перетворилася на один із ключових стримувальних чинників для аграрного виробництва та економіки регіону. За оцінками Українського клубу аграрного бізнесу, щорічні втрати від неможливості використовувати зрошувальні системи сягають близько $300 млн. Така ситуація є прямим наслідком масштабних пошкоджень водної інфраструктури, спричинених війною.
Найбільш відчутний удар по водному господарству завдали події, пов’язані зі знищенням Каховської ГЕС. Після руйнування Каховського водосховища країна втратила 18,2 км³ води, що становило приблизно 10% усіх водних ресурсів, які використовувалися аграрним сектором. Це призвело до фактичного паралічу систем зрошення на площі близько 750 тис. га сільськогосподарських земель у південних і частково східних регіонах.
Наслідком стало різке скорочення виробництва на зрошуваних землях. За підрахунками УКАБ, загальний спад обсягів сільгосппродукції на цих територіях досяг 89%. Найбільших втрат зазнали основні групи культур, для яких зрошення є критично важливим:
-
зернові та зернобобові культури, виробництво яких зменшилося на 93% — з 608,9 тис. т до 44,4 тис. т;
-
олійні культури, де обсяги впали на 98% — з 588,5 тис. т до 13,1 тис. т;
-
овочева продукція, скорочення якої становило 85% — з 910 тис. т до 140 тис. т.
В УКАБ наголошують, що повернення до довоєнної моделі використання водних ресурсів уже неможливе, тому країна вимушена адаптуватися до нових кліматичних і інфраструктурних умов. Українські аграрії поступово впроваджують практики більш ощадливого водокористування, змінюють структуру посівів і шукають технологічні рішення, здатні зменшити залежність від традиційного зрошення.
Ключовим елементом подолання водної кризи, за оцінкою експертів, є не лише ринкове підвищення ефективності агровиробництва, а й поглиблення євроінтеграції. В Україні вже ухвалено Водну стратегію до 2050 року, яка має на меті узгодження національної політики з довгостроковими підходами Європейського Союзу. Також затверджено 9 планів управління річковими басейнами на 2025–2030 роки, що передбачають перехід до управління водними ресурсами за природними межами річкових басейнів, а не за адміністративним поділом.
За підтримки ЄС в Україні оновлюються системи моніторингу якості та обсягів води, що дозволяє впроваджувати доказовий підхід до управління ресурсами та формувати звітність, сумісну з європейськими стандартами. В УКАБ зазначають, що для Євросоюзу така співпраця також має стратегічне значення, оскільки розвиток посухостійкого землеробства в Україні та модернізація зрошення сприятимуть стабілізації врожаїв і посиленню продовольчої безпеки на спільному ринку. Окрім цього, узгоджені підходи до управління транскордонними басейнами позитивно вплинуть на екологічний стан водних ресурсів, зокрема Дунаю та Чорного моря.
