Кунжут, або сезам, давно входить до переліку найважливіших олійних культур у світі. Його широко використовують у харчовій промисловості для виробництва кунжутної олії, тахіні, халви, азійських соусів та багатьох інших продуктів. Завдяки високому вмісту білка, корисних жирів і природному попиту ця культура залишається затребуваною на світовому ринку, однак в Україні її вирощують лише поодинокі господарства.
За даними світового виробництва, щороку аграрії збирають понад 6 млн тонн кунжуту. Найбільшими виробниками є Судан, Індія, М'янма, Танзанія та Нігерія. Попит на насіння підтримують як харчова промисловість, так і зростаючий інтерес споживачів до натуральних продуктів.
В Україні ця культура поки що не набула широкого поширення. Найчастіше її вирощують у південних областях, зокрема на Херсонщині. Посіви зазвичай залишаються невеликими: багато господарств починають із випробувальних ділянок площею один-два гектари, а згодом, за позитивних результатів, збільшують площі до п'яти-шести гектарів.
Попри обмежене поширення, кунжут вважається перспективною нішевою культурою. Аграрії відзначають, що його рентабельність часто перевищує показники традиційних зернових. В окремих успішних господарствах згадують про прибутковість, яка може сягати кількох сотень відсотків, однак такі результати не є типовими для всіх виробників і залежать від технології вирощування, погодних умов та організації виробництва.
Основною перешкодою для розширення посівів є не економічні чинники, а особливості технології. Кунжут потребує специфічного підходу, а практичного досвіду його вирощування в Україні поки що небагато. На початкових етапах розвитку рослини ростуть повільно, тому поля мають бути добре очищені від бур'янів, адже культура погано витримує конкуренцію.
Додаткові труднощі виникають і під час сівби. Кунжут висівають у травні, однак недостатня кількість опадів у цей період може негативно впливати на появу рівномірних сходів. Важливу роль також відіграє забезпечення вологою, адже саме стартовий розвиток значною мірою визначає майбутню врожайність.
Ще одним стримувальним фактором залишається нестача спеціалізованої техніки для збирання врожаю. Водночас для невеликих площ окремі господарства вирішують це питання ручним збиранням, що дає змогу вирощувати культуру навіть без дорогого обладнання.
Крім того, кунжут висуває підвищені вимоги до сівозміни. Він суттєво виснажує ґрунт, тому повертати культуру на ту саму ділянку рекомендують лише через шість-сім років. Саме поєднання технологічних особливостей, потреби у спеціальних знаннях і тривалих перервах у сівозміні поки що стримує розширення його виробництва в Україні, хоча потенціал для розвитку цього напряму залишається високим.
