Вирощування малопоширених культур в Україні поступово перетворюється на окремий напрям агробізнесу, який дозволяє фермерам працювати в менш конкурентному середовищі та отримувати вищу маржинальність. Одним із прикладів такого підходу є господарство Василя Остапчука із селища Турбів на Вінниччині, який спеціалізується на вирощуванні артишоку. Під цю культуру він виділив приблизно 1 га площі.
До аграрної справи фермер прийшов не одразу: за фахом він медик, а професійно працює у сфері маркетингу. За його словами, ідея зайнятися артишоком виникла після особистого знайомства з продуктом у 2019 році, коли він вперше спробував цей овоч і зацікавився можливістю його вирощування. Він пояснив, що на той момент ринок був майже порожнім, а ціни залишалися високими, що й підштовхнуло до експериментів. Водночас перші спроби не дали очікуваного результату, оскільки виникли проблеми зі схожістю насіння та адаптацією технології.
Щоб покращити результати, фермер звернувся до практичного досвіду європейських виробників. Він встановив контакти з аграріями з Іспанії, які мають багаторічну практику вирощування артишоку, та відвідав їхні господарства. За його словами, це дозволило отримати реальні знання, оскільки інформація з відкритих джерел не завжди є достовірною.
З урахуванням отриманого досвіду технологію вирощування адаптували до місцевих умов. Артишок, попри середземноморське походження, здатен витримувати прохолодний клімат, що робить його придатним для українських полів. Водночас культура потребує достатньої кількості вологи, тому застосовується крапельне зрошення. Також важливу роль відіграє система живлення: використовуються азотні добрива та додаткові мікроелементи, зокрема екстракти морських водоростей.
Фермер зазначив, що для посіву використовує насіння іноземної селекції, яке закуповує за кордоном, оскільки в Україні воно ще не отримало широкого поширення. Вирощування починається у теплицях: насіння висівають у касети, після чого розсаду переносять у відкритий ґрунт. Такий підхід дає змогу розпочати збір врожаю вже з кінця квітня і продовжувати його до перших заморозків. За його словами, навіть у грудні вдавалося отримувати свіжу продукцію з поля.
Збір урожаю здійснюється вручну, що характерно не лише для України, а й для більшості європейських господарств. До роботи залучена родина фермера, що дозволяє оптимізувати витрати. Зібраний артишок може зберігатися кілька тижнів, однак з часом втрачає товарні якості, що потребує швидкої реалізації або переробки.
Основними каналами збуту є ринки та співпраця з флористами, оскільки артишок використовується не лише як харчовий продукт, а й як декоративний елемент. Паралельно фермер розглядає можливості переробки, що може підвищити додану вартість продукції. За його оцінкою, ціни на артишок в Україні значно вищі, ніж у країнах ЄС, зокрема в Іспанії, де він коштує 1–2 євро за кг. На внутрішньому ринку ціна може сягати 250–350 грн/кг через високі витрати на вирощування та ризики.
Також він звернув увагу на харчову цінність артишоку, зазначивши, що цей продукт містить значну кількість клітковини та є корисним для травної системи. Водночас популярність культури в Україні поки що обмежена, що залишає простір для розвитку ринку та формування споживчої культури.
У цілому досвід господарства свідчить про те, що нішеві культури можуть стати ефективним напрямом для диверсифікації агровиробництва. За умов правильної технології та налагодженого збуту вони здатні забезпечити стабільний дохід навіть на відносно невеликих площах.
