Українському агросектору необхідно поступово змінювати структуру експорту, зменшуючи залежність від продажу зернових та олійних культур без переробки. Одним із перспективних напрямів може стати виробництво комбікормів, яке дозволяє використовувати вирощену сировину всередині країни, створювати додану вартість і розширювати присутність на зовнішніх ринках.
Наразі українські підприємства виробляють близько 6,5 млн тонн комбікормів на рік. Для порівняння, світовий обсяг їх виробництва сягає 1,44 млрд тонн. Така різниця свідчить про значний масштаб міжнародного ринку, на якому українські виробники могли б посилити свої позиції.
На необхідності нарощування переробних потужностей наголосив генеральний директор об'єднання «Укроліяпром» Степан Капшук під час конференції Fat & Oil Industry 2026. За його оцінкою, ускладнення експорту зернових та олійних створює додаткові підстави для перегляду підходів до використання аграрної сировини.
Зокрема, за наведеними ним оцінками, Україні необхідно експортувати близько 62 млн тонн зернових та олійних культур, водночас прогнозовані перехідні залишки зерна можуть становити приблизно 30 млн тонн. За таких обставин розвиток внутрішньої переробки міг би стати одним зі способів ефективнішого використання наявних ресурсів.
Важливо, що для отримання доданої вартості не обов'язково одразу будувати складні виробничі комплекси та випускати продукцію з високим ступенем готовності. Навіть початкові етапи переробки дають можливість змінити економіку експорту. Наприклад, замість продажу необробленого зерна можна виробляти борошно, а з олійних культур отримувати шрот, який використовується у виробництві кормів для тваринництва.
До напрямів, які варто розвивати українським переробникам, належать:
Виробництво комбікормів. Переробка зернових, білкових та інших кормових компонентів дозволяє отримувати готову продукцію для тваринництва, а не обмежуватися реалізацією окремих видів сировини.
Виробництво борошна. Переробка пшениці на борошно створює додаткову вартість порівняно з експортом зерна та розширює можливості постачання продукції для харчової промисловості.
Випуск соєвого та ріпакового шроту. Такі продукти є важливими компонентами кормової бази тваринництва. Їх виробництво дозволяє глибше використовувати потенціал переробки олійних культур.
Розширення переробки олійних культур. Розвиток відповідних підприємств дає змогу отримувати не лише олію, а й супутні продукти, які мають попит у кормовій промисловості.
Виробництво продукції з вищим ступенем готовності. Наступним етапом може бути розширення асортименту кормових сумішей та іншої продукції для аграрного і тваринницького секторів.
Перспективність такого підходу підтверджує і ситуація на європейському ринку. За інформацією Степана Капшука, Європейський Союз імпортує близько 32 млн тонн олійних культур. Із цього обсягу приблизно 20 млн тонн припадає на сою, ще 8 млн тонн — на ріпак. Крім того, європейські країни закуповують 15–16 млн тонн соєвого шроту.
Саме кормова продукція може стати одним із напрямів розширення українського експорту. Зокрема, вітчизняні виробники вже постачають соєвий шрот до Європи, однак основна частина цих обсягів зосереджена на одному ринку. За даними керівника «Укроліяпрому», близько 80% українського соєвого шроту купує Польща, де активно розвивається тваринництво.
Така концентрація експорту водночас демонструє наявний попит і вказує на можливості для пошуку додаткових покупців серед інших європейських країн. Розширення географії постачань могло б зменшити залежність виробників від окремих ринків.
Для України розвиток переробки важливий не лише з погляду збільшення вартості експортованої продукції. Це також можливість ефективніше використовувати власну сировинну базу, розвивати виробничі потужності та формувати тісніший зв'язок між рослинництвом і тваринництвом. Замість того щоб відправляти за кордон зерно та олійні культури, країна може залишати більшу частину виробничого ланцюга всередині власної економіки.
Степан Капшук вважає, що нинішні умови є підставою для активнішого розвитку комбікормового виробництва та переробки аграрної сировини. Особливу увагу він пропонує приділити можливостям закріплення українського соєвого шроту на європейському ринку.
