На сході України, де щодня лунають вибухи, фермери продовжують працювати на полях, попри постійні загрози з повітря. Донеччина, яка з початком повномасштабного вторгнення втратила левову частку аграрного потенціалу, сьогодні змушена адаптуватися до нової реальності. Посівні площі тут скоротилися у шість разів у порівнянні з 2021 роком, але землероби не опускають рук.
Цьогоріч в області під зерновими культурами — лише 87 тисяч гектарів, а прогнозований валовий збір становить приблизно 93 тисячі тонн. Ці показники ілюструють масштаб викликів, з якими стикаються аграрії під час війни.
Особливо вразливими є підприємства, розташовані поблизу лінії бойових дій. Зокрема, господарство «Золоті Пруди», яке обробляє понад 3 тисячі гектарів, уже в червні зазнало не менше десяти атак з боку російських дронів-камікадзе. Внаслідок обстрілів були зруйновані зерносховища та інша інфраструктура.
Керівник господарства Артем Пляшечник зауважує, що хоча цьогорічні жнива вже стартували, на високі врожаї розраховувати не варто. Озима пшениця, за його словами, постраждала від весняних холодів, що негативно вплинуло на розвиток культури на ранніх етапах.
У деяких місцях техніка працює всього за кілька десятків кілометрів від передової. Працівники часто знаходять уламки дронів просто на полях. Один із комбайнерів згадав, як під час роботи натрапив на безпілотник, що лежав просто в пшениці. Він зумів об’їхати його, хоча подібні знахідки — вже не рідкість для цієї місцевості.
Інший працівник, помічник агронома на підприємстві, зазначає, що врожайність сильно варіюється залежно від попередників і умов вирощування. На деяких полях вдається отримати до 4 тонн з гектара, на інших — лише 2,7. Весняні заморозки та неможливість вчасно внести добрива через нестабільну ситуацію суттєво вплинули на потенціал урожаю.
Серйозною проблемою залишається і зберігання зібраного зерна. Через влучання «Шахедів» у склади та інші об’єкти, підприємства втратили значну частину логістичної інфраструктури. У результаті аграрії змушені адаптуватися — впроваджують захисні заходи на полях: створюють пожежні смуги, обробляють землю заздалегідь, ділять ділянки на сектори, щоб зменшити ризики при загоряннях.
Артем Пляшечник наголошує: щоденний моніторинг ситуації на фронті став частиною звичного робочого процесу. У випадку активізації бойових дій або мінування полів техніка не виїжджає — це питання життя і смерті. Водночас працівники звикли до роботи в умовах ризику: вже четвертий рік поспіль їм доводиться балансувати між аграрною працею і небезпекою.
Попри все, селяни не зупиняються. Вони тримають свою лінію оборони — не зі зброєю, а з плугом і зерном, підтримуючи продовольчу безпеку країни навіть тоді, коли над головою кружляють дрони.
