У першому кварталі 2026 року аграрний сектор України підтвердив свою системоутворюючу роль у зовнішній торгівлі, забезпечивши понад половину валютних надходжень країни. За даними профільного міністерства, обсяг експорту агропродукції сягнув 15,5 млн тонн, а виручка — 6,3 млрд доларів. Частка цієї продукції у загальному експорті становила 62%, що вкотре підкреслює критичну залежність економіки від агросектору, особливо в умовах обмежень для інших галузей.
Ключова особливість звітного періоду — розрив між динамікою фізичних обсягів і грошових надходжень. Якщо поставки зросли лише на 1,2% у річному вимірі, то виручка збільшилася одразу на 8,3%, додавши 482 млн доларів. Така асиметрія пояснюється не зовнішніми ціновими чинниками, адже глобальний індекс продовольчих цін ФАО за цей час підвищився лише на 1%, а внутрішніми змінами у структурі експорту. Йдеться насамперед про поступове зміщення акценту від сировини до продукції з вищим ступенем переробки, яка традиційно має більшу маржинальність і стабільніший попит.
«Ми бачимо чіткий тренд: Україна поступово відходить від моделі сировинного експорту і нарощує поставки продукції переробки. Це дозволяє отримувати більшу валютну виручку навіть за стабільних обсягів. Наше завдання – закріпити цю тенденцію через розвиток переробки та розширення доступу до зовнішніх ринків», – наголосив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький.
Зовнішня географія поставок залишається відносно збалансованою. Найбільшим ринком збуту виступає Європейський Союз із часткою 49%, що пояснюється як географічною близькістю, так і дією торговельних преференцій. Країни Близького Сходу та Північної Африки формують ще 20%, тоді як Туреччина демонструє найбільш динамічне зростання — її частка збільшилася до 12%, а валютна виручка від експорту до цієї країни зросла на 242 млн доларів. Така тенденція свідчить про посилення ролі Туреччини як одного з ключових торговельних партнерів України в агросфері, зокрема у сегменті зернових і олійних.
Товарна структура експорту залишається висококонцентрованою: на п’ять основних позицій припадає понад дві третини доходів, а перша десятка формує понад 80% виручки. Серед ключових культур лідирують кукурудза, пшениця та соняшникова олія. При цьому кукурудза демонструє синхронне зростання як у фізичних обсягах (+18%), так і у вартості (+17%), що пов’язано зі стабільним попитом на світовому ринку, зокрема з боку Туреччини та країн MENA. Сегмент соняшникової олії, традиційно сильний для України, забезпечив приріст виручки на 20% навіть за мінімального збільшення обсягів, що свідчить про ефект доданої вартості та більш глибоку переробку.
На цьому тлі пшениця демонструє протилежну динаміку: її експорт скоротився на 35%. Основною причиною стало зростання пропозиції на європейському ринку після високих врожаїв у країнах ЄС, що звузило можливості для українських постачальників. Найбільше падіння зафіксовано саме на європейському напрямку, де обсяги зменшилися на 82%. Водночас упродовж кварталу намітилася позитивна корекція: від січневих 536 тис. тонн поставки зросли до 869 тис. тонн у березні, що може свідчити про поступове відновлення попиту та потенціал для повнішого використання тарифних квот ЄС упродовж року.
Окремий блок змін стосується олійного сегмента, де державна політика стимулювання переробки дає відчутний ефект. Зменшення експорту сирих олійних культур супроводжується зростанням поставок продуктів їх переробки — олії та шроту. У соєвому напрямку це проявляється у меншому скороченні експорту продуктів переробки порівняно з сирими бобами. Ще більш показовою є ситуація з ріпаком: експорт ріпакової олії зріс більш ніж у 30 разів у річному вимірі, що фактично свідчить про формування нової ніші з високою доданою вартістю.
Такі результати відображають ширший структурний тренд, який формується в українському агросекторі останніми роками. В умовах обмеженої логістики, високих транспортних витрат і конкуренції на глобальних ринках саме переробка стає інструментом підвищення ефективності експорту. Вона дозволяє не лише збільшувати валютні надходження, а й створювати додаткову зайнятість, розвивати регіональну інфраструктуру та зменшувати залежність від коливань світових цін на сировину.
