На засіданні Податкового комітету Верховної Ради, яке відбулося 13 червня, обговорювалося можливе запровадження 10% експортного мита на сою та ріпак. Ініціаторами відповідної правки виступили народні депутати Дмитро Кисилевський і Андрій Мотовиловець.
За словами Кисилевського, піковий період експорту ріпаку припадає на липень-серпень, тож у разі затягування з ухваленням змін очікуваний ефект буде значно меншим. Водночас він наголосив, що важливо не протиставляти інтереси середніх і малих фермерів та підприємств із переробки, адже саме аграрії можуть найбільше виграти від розвитку внутрішньої переробки. На його переконання, фермери матимуть вибір: або продавати врожай на експорт, або реалізовувати його в межах країни на переробні підприємства.
Одним із ключових аргументів на користь запровадження мита є ставлення окремих країн Європейського Союзу до українського сировинного експорту. Як зазначив Кисилевський, деякі європейські уряди висувають претензії до України через високий обсяг постачання сирої агропродукції. У відповідь вони запроваджують обмеження у вигляді квот та мит, водночас отримуючи подвійну вигоду — від митних бар’єрів і від прибутку з переробки нашої сировини.
За словами депутата, ця ініціатива дозволить змінити ситуацію: замість того щоб збагачувати іноземні бюджети, Україна отримає власні доходи, не обмежуючи при цьому аграрного виробника.
Кисилевський підкреслив, що внутрішній ринок уже має відповідні потужності для переробки — лише з 2022 року збудовано об'єкти на 3 млн тонн, і ще стільки ж знаходиться в процесі спорудження. Частина з них працює не на повну потужність, і запровадження мита може забезпечити їм стабільне завантаження. Він заявив, що кожна тонна продукції, оброблена в Україні, приносить додаткові надходження до бюджету, тоді як вивезена сировина — це втрачений потенціал.
На його думку, якщо мито буде запроваджене, це дозволить Україні вигравати на переробці, замість того, щоб інші держави отримували прибутки за рахунок українських ресурсів. Також він вважає, що коротка логістика та близькість підприємств до полів — це вигідна модель, від якої виграють усі, особливо малі й середні фермери.
