Український яблучний сектор залишається переважно орієнтованим на внутрішній ринок і переробку, тоді як експортна складова все ще має обмежений характер. Нині понад 60% вирощених яблук в Україні спрямовують на переробні підприємства, ще близько 35% реалізують на свіжому внутрішньому ринку, а частка експорту становить лише 5%. Для порівняння, у довоєнний період цей показник досягав 7%, тоді як у окремі роки останнім часом знижувався до 2–3%.
Такі цифри навів керівник компанії USPA Fruit Володимир Гуржій, аналізуючи позиції України на європейському ринку яблук. За його словами, структура збуту свідчить не лише про логістичні та воєнні обмеження, а й про системні проблеми з доступом до зовнішніх ринків, маркетингом і довгостроковими контрактами.
Експерт звертає увагу на значний розрив між Україною та провідними виробниками яблук у Європейському Союзі. Так, Польща експортує 21% від загального обсягу свого виробництва, Італія — 38%, Франція — 16%, Іспанія — 18%. Ще вищі показники мають Бельгія та Нідерланди, які, попри відносно менші власні врожаї, постачають або реекспортують на зовнішні ринки 60–70% яблук у співвідношенні до власного виробництва.
«Це означає, що їм не вистачає власного обсягу, і вони закуповують іще, а потім експортують, — уточнив експерт. — Ці держави добре розуміються на маркетингу. І для них це не просто слоган на коробці, а дещо глибше, вибудуване десятиліттями».
На цьому тлі показовими є й результати найближчих конкурентів України на регіональному ринку. За даними Володимира Гуржія, Молдова експортує 22% вироблених яблук, а Сербія — 27%. Ці країни мають значно вищу експортну орієнтацію, попри порівняні масштаби виробництва.
«Ця статистика ще цікавіша, якщо знати, що ці країни виробляють приблизно 500 тис. т яблук на рік, тобто є нашими найближчими сусідами серед перших п’ятнадцяти виробників, якщо порівнювати виробництво саме яблук на свіжий ринок», — резюмував він.
Фахівці ринку зазначають, що для нарощування експорту Україна має не лише збільшувати обсяги товарних яблук належної якості, а й інвестувати у післязбиральну доробку, сховища з регульованим газовим середовищем, стандартизацію продукції та побудову впізнаваних торговельних брендів. Без цих елементів конкурувати на насичених зовнішніх ринках залишається вкрай складно.
