Попри складні умови воєнного часу та посилення конкуренції, Україна продовжує відігравати провідну роль на глобальному ринку соняшникової олії. Частка країни у світовому експорті цього продукту утримується на рівні близько третини, що дозволяє залишатися найбільшим постачальником. Водночас інші гравці, насамперед Росія, активно нарощують переробні потужності та розширюють свою присутність на традиційних для України ринках.
За оцінками аналітиків інформаційно-аналітичного агентства «УкрАгроКонсалт», конкуренція суттєво загострилася після 2022 року. Зокрема, Росія скористалася змінами в логістиці та глобальній торгівлі й частково перехопила позиції України в Індії, яка раніше була ключовим імпортером української олії. Подібні тенденції спостерігаються і в Туреччині та Італії, де російські експортери посилюють свою присутність.
Аналітик Максим Харченко звернув увагу, що український сектор переробки соняшнику значною мірою орієнтований на зовнішні ринки, адже внутрішнє споживання залишається відносно невеликим і не перевищує 300 тисяч тонн на рік. За його оцінками, експортний потенціал галузі сягає приблизно 6 млн тонн, однак фактичні обсяги останніми роками були нижчими через труднощі з логістикою та коливання врожайності. При цьому рентабельність переробки у лютому 2026 року трималася на рівні близько 7%, що свідчить про відносну стабільність сектору навіть за умов підвищених ризиків.
У структурі світового експорту соняшникової олії Україна зберігає перше місце з часткою 33%, тоді як Росія наблизилася до 30%. Значно менші обсяги демонструють Аргентина (близько 14%), а також Туреччина і Казахстан, кожна з яких контролює приблизно по 5% ринку. Такий розподіл підкреслює високу концентрацію виробництва у Чорноморському регіоні, що робить його ключовим для глобального ціноутворення.
Фахівці галузі зазначають, що українська соняшникова олія традиційно позиціонується у більш дорогому сегменті завдяки стабільній якості та налагодженим каналам постачання. Очікується, що збільшення пропозиції в регіоні може чинити тиск на ціни, однак низка факторів — зокрема нестабільність на Близькому Сході або зростання вартості альтернативних рослинних олій, таких як соєва — здатні підтримати конкурентоспроможність українського продукту.
Паралельно посилюється конкуренція і в інших сегментах олійного ринку. Зокрема, Росія істотно розширила посіви озимого ріпаку під урожай 2026/2027 років, орієнтуючись передусім на азійські ринки, включно з Китаєм. Хоча наразі інтереси двох країн у сегменті ріпакової олії перетинаються обмежено, аналітики прогнозують, що з часом конкуренція стане більш прямою.
Водночас Україна демонструє позитивну динаміку в експорті продукції з більшою доданою вартістю. Зокрема, поставки ріпакової олії вже перевищують минулорічні показники більш ніж удвічі, а основними напрямками залишаються країни Європейського Союзу — Польща, Іспанія та Італія — а також Таїланд. Схожі тенденції фіксуються і в сегменті сої: експорт соєвого шроту зріс приблизно у півтора раза, причому ключовим ринком збуту стала Польща.
Важливу роль у підтримці внутрішньої переробки відіграли регуляторні зміни. Запроваджений у 2025 році експортний збір у розмірі 10% на насіння ріпаку та сої стимулював переробку всередині країни, дозволивши збільшити виробництво готової продукції та зменшити залежність від експорту сировини.
Прогнози на найближчий сезон залишаються обережно оптимістичними. Очікується подальше зростання виробництва олійних культур, зокрема врожай соняшнику може досягти 13,7 млн тонн. Незважаючи на воєнні ризики, саме цей сегмент аграрної економіки відновлюється найшвидше: посівні площі під олійними культурами вже перевищили рівень, який фіксувався до 2022 року. Це свідчить про високу адаптивність галузі та її стратегічну важливість для експортної виручки країни.
