Європейська комісія відмовилася від ідеї чергового перенесення запровадження регламенту EUDR, який має обмежити імпорт продукції, пов’язаної з вирубкою лісів. Замість очікуваного року на адаптацію учасникам ринку залишили лише пів року перехідного періоду. Документ стосується сої, кави, какао, пальмової олії, яловичини, деревини та інших товарів, виробництво яких може шкодити довкіллю.
Основною метою ініціативи ЄС є скорочення внеску європейських споживачів у глобальну вирубку лісів та деградацію екосистем. Тому бізнесу доведеться доводити, що його продукція не має зв’язку з незаконним знелісненням. Вимоги регламенту набудуть чинності для великих і середніх компаній із 30 грудня 2025 року, а контроль за дотриманням правил розпочнеться у середині 2026-го. Малим підприємствам надано ще рік — до кінця 2026 року.
Для компаній, які працюють у країнах із низьким ризиком, передбачено певні послаблення — замість повного пакету звітності вони зможуть обмежитися одноразовою декларацією про походження товару. Така гнучкість покликана зменшити навантаження на малі бізнеси, не знижуючи прозорості ланцюгів постачання.
Якщо ухвалення остаточних поправок не затягнеться, у 2026 році в Європі почнуть формуватися постачання, сумісні з вимогами EUDR. Аналітики прогнозують, що преміальна надбавка за сертифіковану соєву олію або шрот може становити від 10 до 15 доларів США за тонну, залежно від складності перевірки походження.
Керівниця компанії ASAP Agri Христина Серебрякова зазначила, що додавання навіть незначної EUDR-премії до вартості українського соєвого шроту зараз зробило б його неконкурентним, і експорт був би практично неможливий.
Експерти пояснюють, що учасники ринку не поспішають купувати «зелену» сертифікацію, зважаючи на досвід попереднього року, коли очікування передчасного старту регламенту спричинили короткотривалий «віртуальний» преміум на рівні 25–30 доларів за тонну, який швидко зник після відкладення вимог.
Сьогодні ситуація залишається невизначеною — трейдери оцінюють ризики, а виробники шукають способи мінімізувати витрати, необхідні для переходу на нову систему простежуваності сировини.
