У Польщі представники олійної галузі заявили про нагальну потребу перегляду чинної заборони на імпорт українського ріпаку, яка була запроваджена ще у 2023 році. Причиною такої ініціативи стало суттєве зниження врожаю власного ріпаку, що загрожує нормальній роботі переробних підприємств у сезоні 2025–2026 років.
Польське об’єднання виробників олії (PSPO), до складу якого входить 95% підприємств цієї сфери, звернулося з офіційним листом до прем’єр-міністра Дональда Туска. У зверненні йдеться про те, що збереження обмежень на імпорт української сировини може призвести до нестачі близько пів мільйона тонн ріпаку. Цей обсяг є критичним для стабільної діяльності переробних заводів, які вже нині відчувають дефіцит необхідної продукції.
Олійники звертають увагу на те, що обмеження на імпорт українського ріпаку ставить їх у невигідне положення в межах європейського ринку. Вони підкреслюють, що інші країни-члени ЄС мають можливість безперешкодно імпортувати українську сировину, тоді як Польща обмежує доступ саме до ріпаку, але дозволяє ввозити готову продукцію — зокрема, олію. На думку PSPO, така політика не лише утискає інтереси внутрішньої переробки, а й створює додаткові ризики для конкурентоспроможності польських підприємств.
За словами представників асоціації, зняття заборони на український ріпак не призведе до втрат для польських аграріїв. Вони переконані, що увесь вирощений у Польщі ріпак буде реалізований за ринковими цінами, відповідно до європейської практики. Щоб уникнути ризику перенасичення імпортом, PSPO пропонує як альтернативу запровадження квот — інструмент, який дозволив би втримати ринок у рівновазі без повного закриття кордону для постачання.
Поки що польський уряд утримується від оперативних рішень і обмежується моніторингом ситуації. Ймовірно, подальші дії влади залежатимуть від динаміки врожаю, прогнозів потреб внутрішнього ринку та тиску з боку бізнес-асоціацій.
Ситуація з ріпаком у Польщі є частиною ширшого контексту — напружених торговельних відносин із сусідніми країнами, зокрема Україною. На фоні геополітичних змін і загального дефіциту агросировини в Європі, дедалі більше країн змушені шукати компроміс між захистом внутрішнього виробника та забезпеченням безперервної роботи харчової та переробної промисловості.
