Після завершення війни українське свинарство може зазнати глибокої трансформації, яка торкнеться насамперед приватного сектору та дрібнотоварного виробництва. За оцінками представників галузі, модель утримання та забою свиней у домогосподарствах населення поступово втратить право на існування через посилення санітарних, екологічних і ветеринарних вимог, які вже давно діють у країнах ЄС.
Співзасновник ТОВ «Рябушківський бекон» і голова громадської спілки «Асоціація тваринників та птахівників Сумщини» Ігор Вощенко в коментарі журналу The Ukrainian Farmer наголосив, що заборона подвірного забою є логічним кроком у напрямі гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами безпечності харчових продуктів та поводження з тваринами.
«Переконаний: після війни буде ухвалено відповідні законодавчі зміни, які передбачатимуть великі штрафи за жорстоке поводження з тваринами й забруднення довкілля через заховання відходів після забою», — зазначив він.
На думку експерта, саме відсутність контролю за утриманням свиней у приватному секторі залишається одним із чинників поширення африканської чуми свиней в Україні. Ця хвороба роками створює серйозні ризики для промислових виробників, обмежує експортний потенціал галузі та змушує державу витрачати значні ресурси на локалізацію спалахів.
Водночас Ігор Вощенко переконаний, що дрібнотоварне фермерське свинарство може мати майбутнє за умови створення належної інфраструктури для легального та безпечного забою тварин. Він вважає, що в кожному районі мають з’явитися бойні, де селяни змогли б офіційно забивати свиней і надалі продавати продукцію на ринках із дотриманням усіх ветеринарно-санітарних норм.
«Щоб дрібнотоварне фермерське свинарство розвивалося, треба побудувати бойні в кожному районі, де селяни офіційно могли б забивати свиней і далі реалізовувати свинину на ринках, — вважає він. — На жаль, будівництво боєнь нерегламентоване, відсутні типові проєкти. Головне — немає системи. Ветеринарно-санітарні умови такі жорсткі, що побудувати бойню майже неможливо, наприклад, за кілометр від краю населеного пункту: з часом будинки можуть наближатися до неї. Тому навколо бойні має бути захисна зона. Цього в законодавстві немає».
За його словами, ключова роль у вирішенні проблеми має належати територіальним громадам. Саме вони, за підтримки держави, могли б розробити типовий проєкт бойні, визначити чіткі вимоги до таких об’єктів і створити забійні майданчики з підведеними комунікаціями. Поруч доцільно одразу передбачати переробні підприємства, щоб формувати єдиний виробничий комплекс, який надалі можна було б передавати в оренду бізнесу через аукціони.
«Такі комплекси мають бути за 20-30 км від фермерських господарств, тоді буде вигідно з ними працювати», — наголосив він.
Ще одним можливим рішенням Ігор Вощенко називає використання модульних або пересувних боєнь, які широко застосовуються у багатьох країнах світу як інструмент підтримки малих виробників. Проте в Україні такий формат досі не має законодавчого врегулювання, що унеможливлює його легальне впровадження.
Окрему увагу він звертає на позицію великих гравців ринку, які, за його словами, не зацікавлені у розвитку децентралізованої моделі свинарства з невеликими фермами.
«На жаль, великі гравці ринку свинини — виробники та переробники — не хочуть, щоб галузь розвивалася таким шляхом. Вони не зацікавлені у зменшенні розмірів свиногосподарств до 300-500 голів на відгодівлі, яке може обслуговувати одна людина», — підкреслив Ігор Вощенко.
