Регулярні удари по морській портовій інфраструктурі України суттєво ускладнюють експорт аграрної продукції та безпосередньо впливають на роботу зернового ринку. Насамперед це позначається на темпах відвантаження через порти, які традиційно відіграють ключову роль у постачанні українського зерна на зовнішні ринки.
Про наслідки таких атак повідомив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький. За його оцінкою, у періоди активних обстрілів можливості експорту через морські порти істотно знижуються, що одразу відображається на загальних обсягах вивезення продукції.
За словами посадовця, в окремі місяці через пошкодження портової інфраструктури та перебої в її роботі відвантаження зерна скорочуються на 20–30%. Це призводить до формування значних перехідних залишків на внутрішньому ринку, оскільки фізично експортна продукція не може бути вчасно вивезена.
Найбільше накопичення стосується саме зернових культур, які становлять основу українського аграрного експорту. Сукупний обсяг таких залишків, за оцінками, може сягати близько 10 млн т. Водночас ідеться не про дефіцит логістичних альтернатив загалом, а про обмеження саме морського каналу, який залишається найбільш ефективним і масовим способом транспортування зерна.
«Це не критичний для ринку обсяг, але економічно відчутний, тому що це продукція, за яку виробники та держава не отримали валютну виручк», — зазначив він.
Висоцький підкреслив, що з точки зору фізичного балансу зерна на ринку такі обсяги не створюють загрози продовольчій безпеці. Водночас накопичення непроданої продукції має прямі фінансові наслідки як для агровиробників, так і для держави, адже затримується надходження експортної виручки, зменшується обіговий капітал господарств і зростає навантаження на внутрішню інфраструктуру зберігання.
У ширшому контексті ситуація знову підтверджує критичну роль портів Чорного моря для українського агросектору. Саме морська логістика дозволяє експортувати великі партії зерна з найменшими витратами, тоді як альтернативні маршрути через сухопутні кордони або дунайські порти мають обмежену пропускну здатність і не завжди здатні компенсувати втрати від зупинки або уповільнення роботи великих морських гаваней.
