Ефективне удобрення соняшнику є ключовим чинником для досягнення високої врожайності та максимальної олійності. Застосування мінеральних добрив у належних дозах дозволяє не лише підвищити кількість насіння з гектара, а й оптимізувати економічну віддачу з кожної одиниці площі.
Доктор сільськогосподарських наук, професор Уманського національного університету Григорій Господаренко зазначає, що орієнтовні норми мінеральних добрив під цю культуру становлять 50–100 кг/га за діючою речовиною для кожного елемента – азоту (N), фосфору (P₂O₅) та калію (K₂O). У той же час він звертає увагу на доцільність саме збалансованого внесення повного комплексу добрив, що сприяє підвищенню врожайності й виходу олії.
У випадках, коли використовуються лише азотні добрива, можна очікувати приросту урожаю, однак знижується якість насіння за показником олійності. Експерт застерігає від перевищення норми азоту понад 100 кг/га, навіть на малозабезпечених ґрунтах, оскільки це може спричинити надмірний розвиток надземної маси, полеглість рослин і відсутність додаткового ефекту щодо продуктивності.
За технологією no-till, що передбачає мінімальне оброблення ґрунту, реакція соняшнику на азот проявляється чіткіше, особливо на початкових етапах упровадження цієї системи. Це пояснюється специфікою накопичення й мінералізації поживних речовин у верхньому шарі ґрунту, де й розташована основна маса кореневої системи культури.
Щодо строків і способів внесення, то фосфорні та калійні добрива рекомендують застосовувати під зяблевий обробіток восени, тоді як азотні — ранньою весною. Додатковим ефективним підходом є локальне внесення повного добрива на глибину 12–14 см, що дозволяє зменшити загальну дозу на 20–25% без втрати ефективності. У разі рядкового удобрення доцільно використовувати P₁₅–₃₀ у формі суперфосфатів або ж комбіновані добрива у дозах N₁₀–₁₅ P₁₅–₃₀.
У районах з достатньою кількістю опадів, або в роки сприятливі за вологозабезпеченням, можливе внесення додаткового підживлення азотом у фазі 2–3 пар листків — особливо на тих полях, де не проводили базове удобрення. У таких випадках доза може становити 30 кг/га азоту, а в разі потреби — доповнюватися фосфором і калієм у кількості по 20–30 кг/га.
«Підживлення в районах, добре забезпечених вологою, і в роки з достатньою кількістю опадів на полях, де не вносили добрива в основне удобрення, зокрема в рядки, доцільно проводити азотом (30 кг/га), іноді за доброго вологозабезпечення з додаванням фосфору і калію (20−30 кг/га) у фазу 2−3 пари листків», — підкреслює професор.
Щодо позакореневого підживлення, то застосування азотних добрив актуальне лише у разі уповільненого розвитку рослин, зокрема в умовах похолодання. Натомість фосфорні обробки вегетативної маси найбільш ефективні на ранніх стадіях вегетації, оскільки стимулюють формування кореневої системи.
Ще один критичний аспект, який часто недооцінюють аграрії, — рівномірний розподіл добрив по полю. Чергування ділянок із надмірним та недостатнім удобренням призводить до неоднакового росту рослин, втрати їх стійкості до патогенів (зокрема грибкових захворювань), а також до нерівномірного дозрівання урожаю, що ускладнює збиральну кампанію й погіршує якість насіння.
Правильно спланована система удобрення — це не лише запорука врожайності, а й основа стабільності економіки господарства. Урахування особливостей ґрунтів, кліматичних умов, технології обробітку та потенціалу сорту дозволяє адаптувати схему підживлення й уникнути витрат без очікуваного результату.
