Країни Африки дедалі частіше розглядаються українським агробізнесом як перспективний напрямок для диверсифікації експорту. Високий попит на продовольство, демографічне зростання та обмежені власні виробничі можливості багатьох африканських держав формують потенціал для збуту української агропродукції. Водночас закріплення на цих ринках потребує від бізнесу підвищення конкурентоспроможності, доступу до фінансових гарантій і системної державної підтримки.
Експортні рішення аграрних компаній ґрунтуються на прагматичному підході, за якого інвестиції спрямовуються лише у зрозумілі ніші з прогнозованим рівнем прибутковості. За оцінкою керівництва Українського клубу аграрного бізнесу, саме тому розширення географії постачань відбувається обережно. При цьому європейський ринок, який залишається ключовим для України, створює для виробників серйозні виклики, пов’язані з регуляторними обмеженнями та конкуренцією.
Євроінтеграційний курс України передбачає не лише гармонізацію законодавства, а й глибоку трансформацію виробничих процесів. Аграрні підприємства змушені адаптуватися до стандартів Європейського Союзу у сфері захисту рослин, добробуту тварин, екології та кліматичних вимог. Це підвищує собівартість продукції і водночас обмежує можливості швидкого нарощування експорту до ЄС.
Наразі понад половину української агропродукції експортується саме до країн Європейського Союзу, близько п’ятої частини — на Близький Схід, тоді як на африканський напрямок припадає трохи більше 10% поставок. Попри це, Африка розглядається як ринок із значним потенціалом зростання. Однією з ключових проблем залишається жорстка конкуренція з боку Росії, яка заходить на ці ринки через державні компанії, використовуючи бюджетне фінансування, демпінгові ціни та довгострокові контракти.
Окремим стримувальним фактором для українського бізнесу залишаються фінансові ризики. Африканські контрагенти часто мають обмежену платоспроможність або затримують розрахунки, що підвищує ризик несплати за поставлену продукцію. У таких умовах аграрні експортери потребують інструментів страхування та гарантування платежів.
Одним із можливих механізмів зниження ризиків називається розвиток Експортно-кредитного агентства, яке могло б забезпечувати гарантії для постачань до країн Африки. За відсутності достатніх ресурсів у держави до фінансування таких інструментів можуть бути залучені європейські партнери. Це відповідає і логіці самого Європейського Союзу, адже перенаправлення частини українських аграрних потоків до Африки могло б зменшити напруження на європейському ринку.
Паралельно Україна поступово розширює доступ до окремих африканських ринків. У 2026 році було відкрито можливість експорту м’ясної продукції до Республіки Кот-д’Івуар, зокрема яловичини, баранини та м’яса птиці. Постачання здійснюватимуться за умови дотримання ветеринарних вимог, отримання дозволів від профільного міністерства цієї країни та оформлення імпортних дозволів для кожної партії.
Загалом африканський напрямок може стати одним із драйверів подальшого зростання українського агроекспорту, однак його розвиток напряму залежить від наявності фінансових гарантій, підтримки партнерів і здатності бізнесу конкурувати в умовах високих ризиків.
