Після початку повномасштабної війни в Україні виноробна галузь, попри складні умови, демонструє помітне зростання. Завдяки реформам у системі ліцензування та загальній дерегуляції бізнесу, за останні роки в країні з’явилося близько 70 нових виноробних підприємств. Цей процес дав змогу сформувати новий сектор малого виноробства, який раніше в Україні фактично не існував.
Голова Асоціації садівників, виноградарів та виноробів України Володимир Печко пояснив, що за останні 4,5 роки кількість підприємств у галузі зросла приблизно на 70 відсотків. За його словами, нові виноробні почали працювати відкрито, сплачують податки, офіційно працевлаштовують людей і створюють власні міні-шато — невеликі господарства, що виробляють вино повного циклу. Він наголосив, що подібних виробництв не було ні в радянські часи, ні в перші десятиліття незалежності України.
До недавнього часу отримати ліцензію на виробництво вина було майже неможливо через високу вартість — близько пів мільйона гривень. Однак після впровадження спрощеної системи реєстрації отримати дозвіл стало набагато легше: тепер процес займає до двох тижнів і потребує мінімальних витрат. Це суттєво знизило бар’єр входу в бізнес для фермерів і підприємців, які вирішили легалізувати власне виробництво.
З розвитком малого виноробства виявилася інша проблема — нестача сировини. За словами Печка, в Україні нині нараховується близько 20 тисяч гектарів виноградників, з яких близько п’яти тисяч було закладено вже під час війни. Ці показники не враховують площі, що залишилися на тимчасово окупованих територіях Криму, Херсонщини та частини Миколаївської області.
Кліматичні зміни теж відіграли свою роль. Потепління дало змогу розвивати виноградарство у регіонах, де раніше це вважалося неможливим. Володимир Печко зазначив, що навіть у Київській області нині працює близько десяти ліцензованих виноробних підприємств, які вирощують частину винограду самостійно, а решту закуповують у традиційних виноробних регіонах — на Одещині та Миколаївщині.
Однак через нестачу власної сировини українським виробникам доводиться імпортувати спирт, переважно з Молдови та Грузії, де виноградарство розвинене набагато потужніше. Водночас якість українського вина поступово поліпшується завдяки створенню сучасної лабораторії ізотопного аналізу в Одеській області. Вона дає можливість перевіряти виноматеріали та контролювати якість продукції, що надходить на ринок.
Як підкреслив Печко, завдяки активізації переробних підприємств вирощування винограду знову стало прибутковим. Якщо ще у 2023 році ціна на виноград для переробки становила 5–8 гривень за кілограм, то вже у 2024–2025 роках вона зросла до 18–25 гривень. Це стимулювало фермерів розширювати виноградники і вкладати кошти у галузь.
Водночас експорт українського вина поки залишається обмеженим. Печко наголосив, що хоча потенціал галузі великий, головним завданням наразі є не завоювання зовнішніх ринків, а зміцнення позицій усередині країни.
«Сказати, що ми дуже класні експортери і готові завойовувати Європу, ще рано. Треба це робити, треба, але більше нам варто захищати власний ринок. Робити якісну продукцію і конкурувати нею в Україні», — зазначив він.
Розвиток українського виноробства свідчить про те, що навіть в умовах війни аграрний бізнес знаходить шляхи до адаптації. У перспективі саме невеликі виноробні господарства можуть стати основою відродження культури споживання якісного українського вина.
