Розвиток виноградарства в Україні стикається з серйозними фінансовими бар’єрами, ключовим з яких залишається вартість позикових коштів. За нинішніх умов доступ до банківського фінансування фактично не дозволяє запускати нові проєкти із закладання виноградників, особливо у спеціалізованих господарствах, що орієнтуються на довгострокову роботу.
Фахівці галузі звертають увагу, що відсоткові ставки комерційних банків у межах 17–27% річних суттєво погіршують економіку таких інвестицій. За підрахунками доктора сільськогосподарських наук Івана Шевченка, навіть базові витрати на створення виноградників та їх утримання до моменту повного вступу в плодоношення перевищують 850 тис. грн/га, якщо враховувати обслуговування кредитів. При цьому виноградарство належить до капіталомістких напрямів, де перші суттєві доходи з’являються лише через кілька років після закладання насаджень.
Навіть за тривалого строку експлуатації виноградників, який може сягати 20 років, та середньої врожайності на рівні 7–8 т/га фінансова віддача залишається обмеженою. Сукупний прибуток за цей період, за розрахунками, становить близько 420 тис. грн/га, що не дає змоги компенсувати всі супутні витрати. Окрім початкових інвестицій, виробник змушений нести витрати на податки, обов’язкові платежі, а в перспективі й на корчування старих насаджень.
За таких умов економічна модель виноградарських проєктів втрачає привабливість для інвесторів і самих агровиробників. Високе кредитне навантаження нівелює потенційний прибуток і замість стимулу до розвитку формує ризик фінансової нестабільності господарств, що особливо критично для регіонів, де виноградарство є традиційною галуззю та потребує оновлення насаджень і технологій.
