Елеваторний бізнес в Україні входить у фазу поступового скорочення, яке в одних регіонах відбувається швидше, в інших — більш розтягнуто у часі. За оцінкою директора з розвитку компанії «Алмейда Груп» Артема Ремпена, цей процес уже чітко проявився, зокрема на Дніпропетровщині, і причиною є не бойові дії, а загальна втрата економічної ефективності зерносховищ як окремого комерційного активу.
За його спостереженнями, значна частина елеваторів більше не здатна забезпечувати стабільний дохід у звичному форматі роботи. Це призводить до того, що на ринку зростає кількість об’єктів, виставлених на продаж, а також посилюється тенденція до передачі елеваторів в оренду. У таких умовах власники дедалі частіше обирають не повноцінний продаж активу, а пошук оператора, який готовий працювати на цих потужностях.
Очікується, що значну частину елеваторної інфраструктури поступово забиратимуть в оренду великі трейдери. Вони намагатимуться інтегрувати зерносховища у власні логістичні ланцюги, оптимізуючи витрати на перевалку та зберігання. Водночас у регіонах, де автомобільна логістика є економічно невигідною, елеватори можуть трансформуватися у формат так званих сухих портів, виконуючи функцію перевалочних пунктів між різними видами транспорту.
На тлі цих змін ринок дедалі більше рухається у бік гнучких моделей співпраці. Йдеться про перехресні партнерські послуги між компаніями, спільне використання інфраструктури та розподіл фінансових ризиків. Такий формат, за словами Ремпена, стає необхідною умовою для тих, хто планує залишатися в елеваторному бізнесі, адже жорсткі та класичні схеми управління більше не працюють.
Він також висловив думку, що купівля елеватора саме як комерційного проєкту нині виглядає вкрай ризикованою. Оренда може мати сенс лише за сприятливого розташування об’єкта та чіткої впевненості у вантажопотоці. У менш вигідних зонах навіть орендні моделі часто не забезпечують необхідної рентабельності.
Як приклад альтернативного підходу він навів кейс, коли компанія бере елеватор не у власність і не в класичну оренду, а в операційне управління. У такій моделі прибуток, якщо він з’являється, розподіляється між оператором і власником активу. Подібні схеми, за оцінками учасників ринку, можуть стати більш поширеними в умовах, коли елеваторна інфраструктура перестає бути самостійним джерелом стабільного доходу.
